ІНСТИТУЦІЙНІ ПРАКТИКИ ОНОВЛЕННЯ ЗМІСТУ ПІДГОТОВКИ PHD З ОСВІТНІХ НАУК В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ ТА ВОЄННОГО СТАНУ

Анотація

У статті схарактеризовано інституційні практики оновлення змісту підготовки докторів філософії з освітніх наук в умовах цифровізації та воєнного стану. Здійснено аналіз сучасного стану підготовки PhD на основі аналізу освітньої документації (освітньо-наукових програм, силабусів, робочих програм психолого-педагогічних дисциплін), вивчення запитів академічної спільноти, спостереження за освітнім процесом. Результати дослідження підтвердили, що традиційні підходи до організації освітнього процесу не повною мірою задовольняють потреби здобувачів у мобільності, цифровій інтеграції, розвитку психологічної стійкості, а також сучасним вимогам до наукової комунікації, відкритої науки. Встановлено, що ефективною відповіддю на стратегічні виклики в підготовці докторів філософії є розвиток інституційних практик, що ґрунтуються на синергії науково-освітнього партнерства і сприяють розробленню та впровадженню інноваційних освітніх продуктів. Ключовими характеристиками таких практик визначено інтегрованість змісту, практикоорієнтованість, менторську підтримку. Обґрунтовано, що інституційні практики оновлення змісту підготовки докторів філософії з освітніх наук становлять сукупність організаційно-педагогічних рішень, механізмів і форм діяльності закладів вищої освіти і наукових установ, спрямованих на адаптацію освітньо-наукових програм до умов цифровізації та воєнного стану. Визначено та схарактеризовано структурні компоненти інноваційного науково-методичного супроводу: змістовий, технологічний, цифровий та етичний. Доведено, що їхня інтеграція забезпечує системне оновлення освітньо-наукових програм, сприяє формуванню конкурентоспроможного дослідника, здатного до ефективної наукової комунікації, використання інструментів відкритої науки та відповідального застосування технологій штучного інтелекту. Узагальнено інституційний досвід реалізації навчально-методичного супроводу підготовки PhD у партнерських закладах вищої освіти, який підтвердив ефективність мережевої взаємодії, міжінституційного партнерства та інтеграції освітніх і наукових ресурсів. Встановлено, що ключовими напрямами оновлення змісту підготовки є розвиток дослідницької культури, цифровізація освітнього процесу, упровадження принципів відкритої науки, посилення мовно-комунікативної підготовки та формування етики наукової діяльності в умовах використання ШІ.