РОЗВИТОК МЕДІАОСВІТИ В КІНЦІ ХХ – НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ ЯК ПРОБЛЕМА ПЕДАГОГІЧНОЇ ТЕОРІЇ І ПРАКТИКИ: ВІТЧИЗНЯНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД

Анотація

У статі проаналізовано стан дослідження розвитку медіаосвіти у кінці ХХ – на початку ХХІ століття у працях вітчизняних науковців. Інформаційною базою дослідження став масив наукових праць, представлений на офіційному сайті Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Досягнення мети статті уможливило використання загальнонаукових методів: аналізу, синтезу, порівняння, конкретизації та узагальнення. На основі застосування проблемно-хронологічного критерію виокремлено та схарактеризовано інтерпретаційні роботи, зокрема дисертаційні й монографічні праці, статті у періодичних фахових виданнях, що присвячені теоретичним і практичним аспектам медіаосвіти. Науково-теоретичний аналіз педагогічних джерел розвитку медіаосвіти у кінці ХХ – початку ХХІ століття уможливив виокремлення таких груп публікацій: основні підходи до трактування понять «медіаосвіта», «медіаграмотність»; ретроспектива становлення медіаосвіти в Україні та зарубіжжі; розвиток медіакультури майбутніх учителів та здобувачів освіти; формування медіакомпетентності, медіаінформаційної грамотності у контексті підготовки майбутніх педагогів; виховні можливості медіаосвіти; підготовка майбутніх учителів до використання медіазасобів у навчанні. Обґрунтовано, що результатами медіаосвіти є медіакомпетентність, мультиграмотність (охоплює медіаграмотність, цифрову, інформаційну, медіацифрову, технологічну, функціональну грамотність) та медіакультура. До перспективного напряму подальших досліджень зараховано особливості медіаосвіти та медіапедагогіки в українських та польських університетах в історико-педагогічній ретроспективі.